Новости Запорожья и в Украине

Реальна історія: я не хочу мати дітей

30 Январь 2017

Комментарии

0
 Январь 30, 2017
 0

Категория Общество

Я часто чую: «Не бійся, ось народиш — і життя зміниться на краще. Ти будеш хорошою мамою!». Але я не боюся, що буду поганою мамою і зіпсую дитині життя (хоча і це теж). Головне інше: я не хочу заводити дітей, тому що не хочу псувати життя собі.

Мені дуже подобається моє життя. Мені 33 роки. Я дизайнер, працюю на себе, можу не сидіти на одному місці, а подорожувати. У мене є на це гроші, є, з ким це робити — зі мною поруч чоловік, з яким мені дуже комфортно і в побуті, і в сексі. Я мріяла жити таким життям років 15, але мені завжди щось заважало: то відносини, які відчувалися як ядро ​​на нозі, то не вистачало грошей, то було незрозуміло, як це все пов’язати з роботою.

Я довго, дуже довго не подобалася собі зовні — а тепер подобаюся. Я красива, струнка, я дивлюся в дзеркало і захоплююся собою. Зрозуміло, що краса не назавжди, але мені давно хотілося пожити красунею, і ось, живу. Разом з людиною, який теж це любить, можу махнути куди завгодно — Франція, Італія, Корея, США. Я люблю цього чоловіка, і вже три роки реально насолоджуюся романтикою, близькістю, тим, як нам здорово разом.

Мені здається, що в моєму житті нарешті все збулося, у мене дух захоплює від перспектив. Тому я дивуюся: навіщо мені пропонують викинути все це на смітник — проміняти на пелюшки, недосип, відсутність будь-якої приватності (і не на півроку або рік, а назавжди). На секс раз на місяць по-швидкому.

Я не хочу міняти своє життя, яка мене по всіх статтях влаштовує (і я не знаю, чи багато хто можуть так само щиро це сказати), на перспективу обзавестися дитиною. Коли я озвучую це оточуючим — до речі, не тому, що хочу всім розповісти про свою життєву позицію, а лише тому, що в нашому суспільстві як і раніше нормально питати «А чого не народжуєш?» І обговорення репродуктивних функцій не вважається чимось особистим — ними можуть поцікавитися хоч колеги, хоч мамині подруги, яких ти в останній раз бачила, коли ще не вимовляла букву «р». Так ось, коли я озвучую це оточуючим, найм’якше, що я чую на свою адресу: «егоїстка».

У свій час мене це ображало, а потім я подумала: а чому бути егоїстом — так погано? Чому бажання подумати перш за все про себе — нема про мамі, яка страждає від того, що «все її подруги — вже бабусі», не про те, що «так прийнято», а про те, чого ти сама дійсно хочеш — ганебно?

Адже бути повністю задоволеним собою, тим, що ти робиш, тими, хто тебе оточує — це рідкість. Це дар. Чому я повинна ризикувати цим скарбом заради чогось, що мені навіть не подобається і зовсім не цікавить?

«Ти роди — і зацікавить», говорили мені, а мені кожен раз хотілося запитати: ви в своєму розумі? Ви, по суті, пропонуєте мені зіграти в російську рулетку: дати життя людині, якій буде дуже потрібна моя любов, з перспективою або дати потім цю любов, чи ні. І якщо немає — зробити його нещасним.

«Але ж жінка зобов’язана хотіти дітей! — Відповідали мені. — Всі хочуть». Та не все! Це як сказати, що всі жінки люблять водити машину або готувати.

Деякі ненавидять готувати. І суспільство не змушує водити машину тих, хто, по-перше, не дуже-то хоче її водити, по-друге (що, як мені здається, випливає з по-перше), явно буде робити це якщо не погано, то так собі . Чому з дітьми здоровий підхід так не подобається багатьом?

Адже жінка, яка не хоче дітей і не готова їх любити, точно не стане хорошою матір’ю. Я бачила таких сотні — я часто літаю і спостерігаю, як мама намагається, наприклад, вимити дитині руки в туалеті. А дитина не хоче мити руки, він хоче бігти, або грати, або щось запитати. Або він плаче, а його смикають за руку так, що, здається, зараз відірвуть: «Я сказала, стій спокійно!» Або «Поводься нормально, не біси мене, ти мене зрозумів?».

А йому, може, чотири роки, і він правда не зрозумів, чому його спроби втекти або грати викликають у матері глухе роздратування. І вона теж в цей момент, може бути, хотіла б куди-небудь втекти, а не стояти, пріючи, в пуховику — в одній руці сумка, під пахвою — дитячий рюкзак, в зубах — пачка вологих серветок. Але свого часу повірила (не відчула, а саме повірила — це різне, і це важливо), що діти — безумовне щастя. Виявилося, що умовне, але тут, як у випадку з машиною, не можна просто кинути кермо і пересісти на метро.

Я вважаю, що ставати матір’ю потрібно тільки в одному випадку: коли ти дуже, ось просто дуже-дуже хочеш нею стати. Твоя дитина ще не народився, а ти вже знаєш, що будеш любити його. Ось навіщо я пишу цей текст — щоб дівчата, яким дуже подобається їх нинішня життя, не слухали голосінь про «Дасть бог зайчика — дасть і галявину». Не факт, що дасть.

Не ризикуйте. Нехай спочатку в вашому серці з’явиться ось ця любов до майбутньої дитини, нехай з’явиться бажання народити його і виховувати — я не кажу, що саме в такій послідовності і має бути, але так буде краще. Набагато краще, ніж якщо ви піддастеся на вмовляння мами на кшталт «Народи — і потім зрозумієш», «Материнський інстинкт обов’язково прокинеться» — материнський інстинкт не «вбудований» в людини за замовчуванням. Він може і не прокинутися. І тоді ви поповните лави людей, роздратовано смикають свою дитину за руку в туалеті аеропорту. А даремно.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

(Spamcheck Enabled)