Жили собі дід та баба, і були вони дуже бідні. Всієї худоби в них тільки й було, що півень та собака, та й тих вони погано годували. От собака і каже півневі:

— Братіку-півнику, ходімо но в ліс: тут нам кепсько жити.

— Ходімо, — каже півень, — гірше не буде…

От і пішли вони світ за очі. Ішли цілий день; почало сутеніти — пора на ночівлю ставати. Зійшли вони з шляху в ліс і вибрали велике дупласте дерево. Півень злетів на сук, собака заліз у дупло — і заснули.

Вранці, тільки стало розвиднятися, півень і заспівав:

— Ку-ку-рі-ку!

piven-ta-sobaka-1

Почула півня лисиця; схотілося їй півнячим м’ясом поласувати. От вона підійшла до дерева і почала півня хвалити:

— Оце півень так півень! Такого птаха я зроду не бачила: що вже пір’ячко гарне, що вже гребінь червоний, що вже голос дзвінкий! Злети-но до мене, красунчику!

— А навіщо? — питає півень.

— Ходімо до мене в гості: в мене сьогодні свято, і для тебе досхочу горошку припасено.

Добре, — каже півень, — тільки мені самому йти аж ніяк не можна: зі мною товариш.

«Ото пощастило! — подумала лисиця. — Замість одного півня буде два!»

— Де ж твій товариш? — питає вона. — Я його теж у гості покличу.

— Там, у дуплі ночує, — відповідає півень.

Лисиця кинулася до дупла, а собака її за морду — цап! Упіймав і розірвав лисицю.

piven-ta-sobaka-2Журнал «Соняшник», 1958 рік