GLXAWp5joe0Що треба в день кінця світу? Кохана людина, свічки (доки світла не буде), продуктовий запас? А чи, може, гітара, вірші та незвична атмосфера, яка огортає душу чимось нереально чарівним і змушує відчути себе невід’ємною частиною мистецтва? Мабуть, останнє, любі люди.
І кожен із вас переконався б у цьому, якби відвідав 21-го грудня антикафе «Бочка мёда». Правда, назва символічна, як для холодного зимового вечора? На вулиці – мороз, а тут — затишно, й тепло не лише у прямому значенні. О 19:00 сюди завітали ті, хто словом торкається найтендітніших ниток внутрішнього життя. Шостий тиждень поспіль творче об’єднання «Стихия» збирає молодих запорізьких поетів, які демонструють власні здібності. Цього разу відбувся пів-фінал поетичного конкурсу «Поэт-слем». Призери попередніх етапів представляли свою творчість у турі «Второй шанс».
Бадьорий початок чекав на присутніх. Роман Нікуличев привітав усіх піднесеним: «Мы все живы!» А далі познайомив із цілим списком популярних варіантів кінця світу.
«Здесь собрались 10% людей, которые виживут» — говорив Роман, наштовхуючи на думку про те, що тут зібрався контингент і справді неординарних!
«Наверное, это лучшая смерть – умиреть здесь сегодня» – продовжував ентузіаст. Померти або, може, розпочати новий життєвий етап?
Атмосфера якогось нереального світу поглинала «Бочку мёда». Відкривалося таїнство поетики…
Першою учасницею конкурсу стала Капу Кай. Поетеса вказує, що її псевдонім у перекладі означає Таємниче Море. Це надало загадкового обрамлення, як образу автора, так і власне творам. У виконанні конкурсантки пролунали вірші про кохання, а також зневіру в ньому (коли жадають лише тіло, проте ніяк не серце)… Певні твори несли ідею полемічного ставлення до людей, які мають більше досвіду, проте не бажають допомагати (навіть усе ускладнюють). По-філософськи зазвучало: «Когда люди станут книгами…»
Тендітно й невимушено продовжила поетичну хвилю чарівлива Енн-Марі.
«Рада встречать конец света вместе с вами» — теплими словами вона почала свій виступ…
Сакральні ноти огорнули свідомості слухачів… «Кохання відьми до демона», «Вдохновение» — ці твори додали оригінального забарвлення загальному настроєві вечора… Знаєте, відчувалася легкість… Образність у висловлюваннях давала можливість зануритися в дещо нереальне, інакше й те, чому нема подібного… Переконайтеся самі: «Я – воздушная занавеска чьего-то окна», «Кто сможет полюбить мою Вселенную», «Грустно, когда мечты затискивают в рамки». Повітряні образи, думки, які несуть чимало смислів…
Олександра Немикіна розповіла про власний маленький кінець світу – коли відбувається творча криза. Проте ніхто не помітив цієї кризи, а навпаки – ніби мурашки тілом пробігли… Проникливий голос, через який виривався душевний крик, пройняв чи не кожного присутнього… «А у меня прекрасная, Богом забытая душа…» – із трепетом вимовляла дівчина. І всередині такої милої, здавалося б, беззахисної авторки, сильний стержень: «Вам меня не собрать. Вам меня не искалечить.»
Глибоку, непересічну думку продемонструвала Ксенія Дашковська. У її творах простежується впевнена, відточена рима, яка має значимиий зміст. Уперше цього вечора зазвучали теми, які стосуються соціуму й вишиті філософськими роздумами.
Ще далі зайшла Ірина Демко. Вона висвітлила думки про життя, суспільство через призму десяти кіл пекла. Зазвучали слова, що змусили задуматися про парадоксальність буття. Одна з ідей, яку доносила до аудиторії авторка – життя в хаосі та зі сподіванням на краще майбутнє.
Ленні Вуд спочатку презентувала вірш, присвячений кінцю світу. А далі виринув чи не найпотужніший вияв емоцій. Авторка настільки щиро передавала власні почуття через слова, що складалося враження, ніби вона просто-напросто живе ними. Тому абсолютно виправдано пролунали з її вуст слова: «Мне лишь бы писать – от строчки до строчки».
Таким був перший тур пів-фіналу. В наступному претендентки на участь у фіналі представили «Домашнє завдання». Організатор творчого об’єднання «Стихия», Андрій Хмельницький, запропонував учасницям три зображення, на які дівчата мали написати вірші.
Останній тур відкрив поетес, як справжніх майстринь слова. Вони мали продовжити рядки, взяті з усної народної творчості, поетичних доробків Марини Цвєтаєвої, Анни Ахматової. У такий спосіб виходив власний твір. І все це – хвилин за п’ять роздумів.
Переможницю пів-фіналу визначило глядацьке голосування, що полягало у виставленні балів на папері. Доки організатори робили підрахунки, Ярослав Веременко зачаровував виконанням особистих пісень під гітару, а також творів гурту «Пилот». Незабаром до нього приєдналася й Ленні Вуд. І разом вони продемонстрували чимало різних композицій, які надихали, зроджували посмішки на обличчях присутніх, змушували рухатися в такт.
Недарма глядачка та член творчого об’єднання «Стихия» Маргарита Пінчукова, говорить: «Где я не была, но здесь атмосфера особенная, люди — талантливые».
За результатами, у фінал пройшла Олександра Немикіна, яка наступного тижня змагатиметься із п’ятьма юнаками. Знаєте, в такі хвилини приходить усвідомлення всієї трагічності конкурсів. Ну нікого не можна тут назвати переможеним. Настільки індивідуальним, несхожим і власне особистим стилем є манера написання, тематика та безмір почуттів, які вклали учасниці у своєрідні шедеври! Всі вони – гідні першості!
Але навіть не у змаганні справа, цю формальність було стерто. Прийшли ті, хто хотів розкрити душу й ті, хто цінує такі прояви, хто насолоджується мистецтвом.
Кінця світу так і не сталося, життя Земне тече розмірено та звично… Проте бурхливі внутрішні зміни спричинила «Бочка мёда», а здійснили – небайдужі ентузіасти.